КОЛОНЩИНА

Герб села Прапор села

Колонщина - село, центр сільської ради. Розташоване в східній частині Макарівського району на лівому березі річки Бучанка на Маренних горбах. Відстань до районного центру - 10 км, до обласного - 34 км. Відстань від села до Брест-Литовського шосе - 3 км.

Найближча залізнична станція - Клавдієве, за 17 км.

Площа населеного пункту - 1368,48 га.

Кількість населення - 954 осіб, дворів - 856.

Територія Колонщинської сільської ради є однією з найцікавіших із точки зору археології місцевостей. Увага до села була прикута ще з середини XIX ст. Тут виявлено 9 курганів і 4 городища часів Київської Русі.

Один із пагорбів на південний схід від Колонщини поряд з автомагістраллю "Київ - Чоп" у народі досі називають Батиєвою горою. За легендою, у 1240 р. предки колонців воювали з монголо-татарами, яких очолював хан Батий. Намет хана стояв на горі, яку через це назвали Батиєвою. Загиблі в цьому бою поховані в семи могилах-курганах, про які розказано вище. На честь цієї події село, яке нині зветься Колонщиною, спочатку називали Колійщина.

У 1608 р. Микола Івашенцевич-Макаревич склав заповіт, в якому поділив маєтність між трьома синами. Олександрові Макаревичу мали дістатися Борисів (Мотижин), Копилів, а також Лоєвий Ріг, Курган, Селище, Старий Городок - населені пункти, які історики ототожнюють з колонськими городищами.

У першій половині XVIII ст. Колонщина належала Казимиру Стецькому, каштеляну київському, а потім знову стала власністю макарівських власників. Л. Похилевич зазначає, що Колонщина з 1795 р. належала Шимону Мілевському, в 1804 р. перейшла у власність до Домініка Шимановського. Після його смерті селом володів Карл Расцішевський, який у 1834 р. продав його статському раднику Камінському. У 1844 р. він перепродав село колезькому асесору, адвокату М.І. Рихлінському. У 1880 р. Рихлінський продав село дійсному статському раднику І.І. Рахманінову. У XVIII ст. жителів у Колонщині було 648.

На початку XX ст. в селі було 229 хат, діяв невеликий млин, який належав Якову Столяру. До 1906 р. в селі була трирічна церковнопарафіяльна школа. У 1906-1907 рр. побудували нову початкову школу. Будівництво вело Міністерство освіти. Керував нею в цей час священик Романовський.

Наприкінці 1917 р. між селянами була розподілена поміщицька земля, організатором цього був А.С. Пазюк - червоноармієць, учасник Петроградського перевороту.

У 1917-1921 рр. село було ареною визвольних змагань. У бою із денікінцями загинуло 60 червоноармійців, яких було поховано на сільському кладовищі в братській могилі. У серпні 1920 р. через село проходили поляки. В навколишніх лісах діяли українські повстанці Мироненко, Гавронський (Яблочко), Гонта, Ю. Мордалевич, Орлик, Струк.

У 1922 р. було створено сільську раду, першим головою якої обрано М.Ю. Компаній.

У селі діяв і Комітет сільської бідноти, який очолював Я.К. Приймак.

У 1930 р. Колонщинська школа стала восьмирічною, її першим директором був Іван Дмитрович Бурденний - через два роки перший редактор районної газети.

Перша сільськогосподарська артіль "Комуна" була зареєстрована в Колонщині наприкінці 1923 р. Колективізація позначилася на створенні у 1929 р. колгоспу "Нове життя", головою якого був Горбачук Семен Ничипорович. П'ятеро одноосібників, які не хотіли вступати до спільного господарства, були засуджені на різні терміни ув'язнення. Велику допомогу в створенні і зміцненні колгоспу надавали робітники Київського заводу "Красний пахар", вони подарували селянам сівалки, допомагали у роботі. Пізніше на території Колонщини було створено два колгоспи: "Нове життя" та імені Воровського. У 1950 р. ці вони об'єдналися в один - "Ленінський шлях".
Майже 200 селян забрав голодомор 1932-1933 рр.

У 1937 р., під час сталінських репресій, 6 мешканців села було заарештовано.

У липні 1941 р. фашисти підійшли до села. Йдучи з боку Хмільної, залишали на своєму шляху згарища. Під час руху загарбників розгорнулася стрілянина, було вбито три німецьких і 6 радянських солдат. Наших воїнів було витіснено до Мотижина. Після війни останки загиблих були перенесені у центр села, де сьогодні споруджено пам'ятник. У Колонщині партизанів не було, а приходили вони зі свого штабу відділення Сабурова, який було розташовано в Мар'янівському лісі. Селяни, як могли, допомагали їм харчами і молоком. 7 листопада 1943 р. під час відступу окупанти підпалили село. Згоріло 120 будинків. Мешканці ховалися в окопах. О дев'ятій вечора розпочався бій за село, в ньому загинуло 20 німецьких і один радянський солдат.

184 колонці загинули смертю хоробрих у боротьбі із загарбниками, 8 селян померли на примусових роботах у Німеччині, 2 особи мирного населення загинули від рук окупантів, 253 мешканці села нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. У 1954 р. в Колонщині урочисто відкрили пам'ятник на братській могилі радянських воїнів, а в 1966 р. - пам'ятник на честь односельців, що не повернулися з фронтів війни.

Розпочалася повоєнна відбудова. З 1946 р. по 1953 р. колгосп було відновлено. У 1950 р. село було повністю електрифіковано. Відбудували понад 10 громадських будівель для тваринництва і збереження хліба, збудовано медпункт, дитячі ясла, сільський магазин. Колгосп мав значні успіхи в роботі, отримував непогані прибутки, тому мав можливість придбати необхідну кількість нової техніки. У 1959 р. було завершено будівництво нового цегляного корівника, кінного автогаража. А в 1960 р. почав працювати Будинок культури на 250 місць.

У 1986 р. будівельні організації міста Херсона в стислі строки звели у Колонщині 204 будинки для 420 переселенців із сіл Розсоха та Іловниця Чорнобильського району. Цю частину села було названо "Таврією".

24 серпня 1991 р. Україну було проголошено незалежною. Почався новітній розвиток державності. У Колонщині активізувалася робота Будинку культури, характерною рисою діяльності якого стало відродження народних звичаїв і традицій. Значну роль у цьому відіграє народний ансамбль "Полісяночка", заснований ще у 80-х роках, яким керують Валентина Миколаївна і Микола Васильович Гуменюки. В 1996 р. у спеціально обладнаному приміщенні в центрі села відновила роботу українська православна церква Київського Патріархату в ім'я Іоанна Богослова.

У березні 2006 р. сільським головою була обрана Юлія Василівна Пелешок, яка з великою відповідальністю ставиться до своєї роботи. За час її головування створено комунальне підприємство "Колонщина-сервіс", яке займається водопостачанням і водовідведенням, перевезенням вантажів, благоустроєм села, здійсненням земельних робіт, надає інші послуги; створено соціальну службу за проектом Євросоюзу "Кожній дитині в Україні", яка опікується дітьми з неблагополучних сімей; прокладено 2 кілометри автодоріг із твердим покриттям й відремонтовано усі дороги на території сільської ради; проведено опалення до Будинку культури, сільської ради, фельдшерсько-акушерського пункту села Березівка; замінено вікна в школі, обладнано комп'ютерний клас, відремонтовано чотири класи, придбано меблі. У Колонщині проведено вуличне освітлення, будуються нова церква і котеджні містечка.

Згідно з Указами Президента України № 250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" від 28 березня 2007 року і № 431/2007 "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років" від 21 травня 2007 року Колонщинська сільська рада, 5 червня відкрила пам'ятний знак на вшанування всіх жителів громади, які загинули в різні часи від рук поневолювачів рідної землі.

Квітуча колонська земля виплекала багатьох синів і дочок, закоханих у рідний край: це С.П. Литвин, М.Д. Барчук - підполковники, П.А. Приймак, Г.Н. Приймак, А.Г. Барчук - полковники, М.Д. Левченко - льотчик-полярник, В.М. Сторошук - майор, В.К. Кохан - лікар-терапевт, А.З. Приймак, О.Д. Барчук, М.Д. Кохан, І.Д. Барчук - вчителі, В.В. Барчук, В.К. Старовойт - прокурори. У селищі Таврія мешкає Шкляр Микола Андрійович - художник-аматор, конструктор літаків та інших літальних апаратів. У Колонщині певний час проживав майбутній художник - Адлер Степанович Корольов.

Село Колонщина здавна славилося майстрами вишивки, лозоплетіння, ткацтва, декоративно-прикладного мистецтва. Майже в кожній хаті стояв ткацький верстат. Нитки використовували для ткацтва рушників, наволочок, полотна для чоловічого та жіночого одягу. Не можна не згадати таких майстрів, як О.Т. Левченко - займалася ткацтвом, Є.Д. Петрук - майстер вишивки, писанкарства, А.О. Лугиня - майстер лозоплетіння, декоративно-прикладного мистецтва, У.Г. Барчук - швачка, шила верхній жіночий і чоловічий одяг, К. Борисенко - виготовляв взуття.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Vlada.online - розробка офіційних сайтів органів державної влади і органів місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *